Не переносьте стреси на вашу дитину    

        Виховання може бути корисним, піднімати настрій, розчаровувати, потребує багато зусиль та напруги. Коли негативні емоції, здається, дійшли до тієї межі, коли ви відчуваєте, що втрачаєте над собою контроль – зупиніться. Дайте собі хвилинку відпочити.

Не переносьте свою роздратованість на власну дитину.

Скористайтесь однією із цих порад, щоб повернутись до спокійного стану:

• Зупиніться, поверніться на крок назад і сядьте;
• Порахуйте до 10… чи 110;
• Зверніться за допомогою до того, кому ви довіряєте;
• Перегляньте журнал;
• Прийміть гарячу ванну;
• Візьміть до рук олівець і запишіть свої думки;
• Зателефонуйте друзям чи родичам;
• Прогуляйтесь
• Ляжте і обніміть подушку
• Прочитайте вголос абетку
• Пробіжіться вгору і вниз по сходинках
• Послухайте радіо
• Поговоріть з іншими батьками
• Пожуйте яблуко
• Зробіть 5 глибоких вдихів – вдихайте і видихайте повільно
• Зробіть декілька присідань
• Зверніться за допомогою, якщо ви її потребуєте.

Займіться вихованням в інший час чи день.

Не сподівайтеся, що ви будете ідеальними, ваші негативні почуття є нормальними.

Знайте, що всі батьки потребують допомоги та підтримки!

 Як   спілкуватися   з   дитиною. 

Для здорового росту і розвитку дитини вам необхідно налагодити ефективне і достатньо тісне спілкування з нею, а також з їі вихователькою. Спілкування є основою розуміння і глибшого пізнавання, внаслідок чого люди по справжньому прислухаються одне до одного. Відомості, отримані від вас вихователькою, будуть використані для дієвішої роботи з вашою дитиною.

 Основними принципами ефективного спілкування є:

• активне слухання. Налагодьте зоровий контакт, кивайте головою, повторюйте дещо із сказаного співрозмовником, аби переконатись, що ви правильно зрозуміли, запитуйте для кращого з'ясування суті розмови;

• самовідданість. Щоб досягти взаєморозуміння, будьте наполегливі й уважні протягом усієї розмови;

• різноманітність. Використовуйте різні стратегії, як-от несловесне, письмове, зорове і дотикове спілкування;

• відвертість і стислість. Висловлюйте свої почуття, але не звинувачуйте при цьому інших. Ведіть мову від першої особи, наприклад: "Я турбуюся, коли ти зі мною не роззмовляєш, бо тоді мені здається, що з тобою щось негаразд". Не варто казати: "Ти поводишся невиховано, коли уникаєш розмови, а крім того, це мене дратує".

Ваші дії і слова повинні співпадати. Тому найкраще діяти і говорити одночасно, уникаючи тривалих лекцій чи дискусій. Якщо дитина розкидає кубики чи елементи конструктора, вам варто делікатно допомогти їй скласти з них щось, примовляючи: "От що ти можеш з цього збудувати". Іншою складовою ефективного спілкування є позитивні твердження: краще висловлювати свої думки у вигляді побажань, а не у формі настанов, обов'язкових для виконання. Спілкуйтеся з дитиною, а не влаштовуйте їй іспит чи інструктаж. Намагайтесь не ставити багато запитань, які передбачають однозначні "правильні" відповіді, які ви знаєте заздалегідь. Натомість, обговорення і діалог сприяють мовному розвиткові і здоровому емоційному стану дитини.

Як розвивати здібності дитини.

Для батьків природньо бажати, щоб їхня дитина була освіченою та досягла успіху, навіть трошки більшого, ніж інші діти. Але таке ставлення спонукає батьків чинити тиск на дитину. Це може призвести до того, що дитина зненавидить речі, які ті раніше цікавили. Батьки та вихователі nовинні чітко збалансувати обсяг примусового розвитку навичок та талантів у дитини, та обсяг надання їм повної свободи у виявленні себе. Здоровий розвиток залежить від цього балансу.

 Існує багато шляхів зробити це:

• Отримуйте задоволення від танців, співів, гри на інструменті та спортивних занять разом із вашою дитиною, щоб зменшити враження, ніби ви силоміць "виставляєте її на люди". Майте реалістичні сподівання та утримайтесь від критичних зауважень стосовно навичок вашої дитини .

• Дайте дитині можливість обрати вид мистецтва, гру, танець, які їй подобаються. Не вимагайте негайних результатів і не керуйте роботою дитини. Цінуйте творчість.

• Пізнайте свою дитину та поводьтеся з нею відповідно до її особистості. Одні діти люблять грати у виставах, інші - ні. Не змушуйте дитину грати якусь роль, якщо вона не хоче цього. І обов'язково дайте дитині можливість брати участь у виставі, якщо вона хоче.

• Переконайтесь, що ваша дитина успішно розвивається, але не будуйте великих сподівань з цьогоприводу. Дозвольте вашій дитині робити розважливий вибір. Дозвольте їй вибрати інструмент, на якому грати, вид спорту, який їй найбільше подобається, роль у виставі. Більшість людей досягають успіху в тому, що Їїм подобається, та одержують задоволення від того, в чому вони успішні .

• Переконайтеся, що вихователь знайомий з особливостями та вподобаннями вашої дитини. Переконайтеся, що ті дорослі, які будуть викладати спеціальні курси вашій дитині (музику, спорт, танці), добрі та дбайливі, мають реалістичні сподівання щодо вашої дитини й підходять особистості вашої дитини та її рівню навичок. Цінуйте особистість вашої дитини. Підтримуйте її інтереси, її стиль та схильності .

Дозволивши дітям робити вибір, прислухаючись до їхніх потреб,  дорослі сприяють фізичному і психологічному здоров'ю дітей.

Першокласник. Що треба знати батькам.

Ваша дитина – майбутній першокласник . І ми разом з вами намагаємося підготувати її до навчання у школі. Придивіться уважніше, поговоріть з малюком про його майбутнє  навчання,  вчительку,  шкільні турботи і переживання!  Намагайтеся        отримати найповнішу інформацію про ставлення дитини до школи, допоможіть їй позитивно налаштуватися на навчання.

• Ні в якому разі не лякайте малюка школою, старайтеся уникати можливих стресових ситуацій.
• Щиро проявляйте зацікавлення  справами дитини. Вона повинна постійно відчувати Вашу підтримку і турботу.
• Спочатку Ваш першокласник буде багато про що забувати ,губити і плутати. Вмійте не робити з цього трагедії , але постійно нагадуйте про обов'язковий порядок. Терпеливо і спокійно вчіть майбутнього школяра дотримуватися порядку у повсякденному житті.
• По можливості намагайтеся якомога більше часу проводити з дитиною. На початку навчання йому особливо потрібне чуйне, уважне ставлення батьків. Будьте лагідними і не дуже суворими в цей період.
• Частіше хваліть дитину, навіть за незначні успіхи. В разі невдач уникайте різкого, категоричного тону , а спокійно виправте помилку і вкажіть сину чи доньці, як робити правильно.
• Слідкуйте за здоров'ям дитини: труднощі адаптації можуть негативно вплинути на чутливу нервову систему малюка і викликати проблеми зі здоров'ям.

Пам'ятайте, що Ви перші і найбільш важливі вчителі своєї дитини. Перший досвід навчання має величезний вплив на все життя людини. І яким він буде - позитивним чи негативним - залежить в першу чергу лише від Вас. Дві речі Ви можете подарувати Вашій дитині на все життя: одна - коріння, а друга - крила. Скільки  б ми  не прожили, все одно повертаємося до досвіду дитинства. Тож докладіть всі зусилля, щоб в цей час в малюка було якомога більше приємних переживань і турбот .Очікуваня радості, віра в себе і свою дитину - це основа її високих досягнень у майбутньому.

Дитина в першому класі - це не просто дитина.

Це вже особистість, це чудова людина.

Щоб легше їй було проблеми долати ,

Дорослі мусять завжди помагати.

Чуйне cepцe і батьківське розуміння -

Добра поміч на шляху учіння

«Роль сім’ї в формуванні особистості дитини»

Є справи, які слід зробити. Є завдання, які необхідно виконати. Не взявшись за їх виконання, відчуваємо якусь пустку - ніби не вистачає чогось важливого. Це - покликання. Проте, взявшись за якусь справу, ми зав'язуємо стосунки, які стають незворотними, а завдання набувають обов'язковості. Говорячи про покликання, завжди маємо справу з певними діями, певним способом реалізації життя, а не володінням чимось.

Одне із суттєвих суспільних завдань - привести на світ нове покоління. Його виконують батьки. Це справа добровільна, проте, якщо життя дитини вже розпочалося, зв'язок з нею стає незворотним. Покликання батьківства не означає лише мати дітей, це радше виконання функцій батька і матері. Людина не зобов'язана реалізувати це покликання, проте зв'язок між дити­ною і матір'ю існує з моменту зачаття, навіть якщо мати вбиває дитину; зв'язок між батьком і дитиною є фактом, навіть якщо батько нічого не знає про дитину. Малюка, життя якого вже розпочалося, батьки зобов'язані привести на світ у фізичному і психічному розумінні, інакше вони зрадять покликання, за реалізацію якого взялися. Можна говорити про покликання до різних занять. Напри­клад, кажемо, що ця людина є за покликанням садівником (хоч не можна стверджувати, що в неї є покликання до володіння са­дом). Нереалізоване покликання завжди породжує смуток. Якщо ж воно стосується конкретних людей, зрада стає трагедією.

Реалізація покликання - це неминуче тривалий процес, у якому бувають легкі й важкі періоди - свої радощі й сумніви. Це стосується і покликання до батьківства. Батьківство означає введення дитини у світ. Відбувається це поетапно. У першому періоді - житті до народження - батьки приймають дитину. Народити може лише мати, проте позиція батька полегшує або утруднює їй сприйняття малюка. Тому рішення взятися за покликання батьківства є спільним. Батько, будучи природним опікуном дитини, має виконувати цю функцію і в найперший період її життя.

Дитина потребує опіки і після народження.

Проте фізичний догляд, хоч і необхідний, не є найважливішим; через нього лише створюються умови для підтримування зв'язку між батьками і дитиною. Деякі батьки вважають, що не має значення, хто до­глядає дитину, поки вона маленька, бо немовля все одно нічого не розуміє. Нагодувавши дитину, забезпечивши їй помешкання, одяг, іграшки тощо, вони вважають, що свій обов’язок уже ви­конали. Проте цього замало. Щоб малюк добре розвивався, слід огорнути його любов'ю і дати відчути, що він комусь належить, є для когось найважливіший. Дітей, які не мають батьків або батьки яких не хочуть ними опікуватися, виховують у дитячих будинках. Матеріальні потреби таких дітей задовольняються ліпше, ніж у деяких сім'ях, проте діти розвиваються гірше, бо, незважаючи на добрий догляд, немає нікого, хто б їх любив і кому вони були б потрібні.

У ранньому дитинстві малюк навчається найважливіших людських вмінь: ходити на двох ногах, користуватися руками, говорити. Не набувши згаданих навичок у цей період, надолу­жити їх пізніше дуже важко. Так само важко надолужити втра­чене і в інших уміннях, які на перший погляд менш помітні: у любові та активності.

Якщо до дитини не озиватися, вона не навчиться говори­ти. Якщо не давати дитині іграшок чи інших предметів, якими можна маніпулювати, вона ніколи не навчиться послуговува­тись руками так, як люди. Аналогічно, якщо дитина не буде мати когось близького, вона не навчиться спілкуватися. Батьки іноді думають, що, заробляючи для дитини, найліпше виражають свою любов до неї.

Проте малюк цього не може зрозуміти. Він потребує безпосередньої, турботливої присутності батьків. Це щось більше, ніж просто любити дитину, - це означає дати дитині можливість полюбити себе.

Заохочення і похвали батьків спочатку у простих, а потім у щораз складніших справах спонукають дитину докласти зу­силь, а водночас зміцнюють її віру у власні сили. Так дитина навчається активності. Перші роки життя тут найважливіші, проте сама наука триває довго. Мине багато часу, поки дитина навчиться приймати рішення самостійно.

Спочатку вона "тре­нується", перебуваючи в безпеці завдяки близькості батьків, які заохочують дитину до самостійності і водночас завжди готові прийти на допомогу. Коли молода людина навчиться активно брати на себе відповідальність за своє життя і зав'язувати по­зитивні стосунки з іншими людьми, вона остаточно готова до виходу у світ.

Покликання ніколи не означає володіння чимось. Батьками стають не для того, щоб мати дітей, а радше для того, щоб дати дітям можливість вийти у світ. Отже, ми маємо дітей для того, щоб вони колись від нас пішли, - не для себе.

Піти - не означає покинути, погордити, забути. Це радше ста­ти самостійним настільки, щоб жити на власну відповідальність і могли брати на себе відповідальність за інших. Батьків покида­ють не через нелюбов до них, а для виконання нових завдань.

Своєю любов'ю батьки створюють дитині можливість для розвитку, дають шанс навчитися любити. Вони обоє спільно виконують своє батьківське покликання: приймають дитину і дають їй можливість розвиватися аж до досягнення самостій­ності.

ВІКОВІ ХАРАКТЕРИСТИКИ РОЗВИТКУ

ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ У ВІЦІ ВІД 2 ДО 6 РОКІВ.

Два роки :

·         говорить розгорнутими реченнями ;

·         здатен довго концентрувати увагу на одному предметі або занятті, повертаючись до нього протягом кількох днів;

·         може зосереджувати увагу на одному предметі та помічати, що відбувається навколо ;

·         в два з половиною роки може приймати участь у рольових іграх.

Три роки :

·         словник охоплює приблизно 1200 – 1500 слів. Володіє простими граматичними конструкціями ;

·         деякі діти можуть читати дитячі книжки ( самостійно або з допомогою дорослих, опановуючи читання ) і дуже цим захоплюються ;

·         дуже допитливі, хочуть все дослідити, вперті в пошуках відповідей на питання ;

·         мають хорошу пам’ять про предмети та події, мають яскраві згадки про себе і події свого життя ;

·         мають сформовані поняття про кількість і кількісні порівняння ( більше, менше, порівну ) ;

·         розуміють статеву різницю та соціальні ролі чоловіка та жінки у житті ;

·         розуміють близьких людей ( виконують їх роль у грі, відтворюють поведінку мами або тата ) ;

·         здатні розрізняти ознаки поганого і хорошого настрою.

Від трьох до п’яти років :

·         проявляють цілеспрямований інтерес до головоломок, загадок ;

·         люблять малювати, вирізати, склеювати ;

·         оволодівають письмом.

Чотири роки :

·         де-які діти читають, від простих книжок переходять до читання книг для дошкільного віку ;

·         вміють робити прості логічні висновки ;

·         здатні помічати прості логічні помилки у дорослих ;

·         оперують порівнянням двох об’єктів за допомогою третього ( за допомогою палички можуть виміряти глибину калюж і порівняти їх )  здатні самостійно виконувати операції естетичного вибору, ( « подобається – не подобається»,  « краще – гірше» ) ;

·         розуміють зміни в оточуючому світі ;

·         проявляють здатність вирішувати прості проблеми ;

·         демонструють хорошу обізнаність про явища та події оточуючого світу : знають з чого зроблено різні предмети, як роблять залізо, скло і т. д., їх цікавлять проблеми життя, смерті, народження ;

·         до п’яти років обдаровані діти не завжди можуть розрізняти реальність і фантазію через яскраву уяву, вірять в казки і чудеса.

П’ять років :

·         до п’яти років можуть виконувати множення в межах десятка, ділення в межах п’яти ;

·         здатні самостійно робити прості умовиводи ;

·         демонструють почуття гумору, розуміють гру слів і вміють це використовувати в спілкуванні з іншими людьми

·         здатні переключати увагу і можуть сприймати одночасно і паралельно два джерела інформації, наприклад читати книгу і слухати музику ;

·         мають різносторонні інтереси, нетипові для свого віку, для задоволення своїх інтересів часто звертаються до дорослих ;

·         допитливість не знає меж, ( впитують нову інформацію як губка ), цікавляться всім новим і незвичайним ;

·         здатні швидко засвоювати і використовувати нову інформацію : здається, що дитина сприймає щось побіжно, а раптом вона висказує з цього приводу свою думку ;

·         з різних джерел знають багато про проблеми з якими самі не зіштовхувались. Можуть зрозуміти більш складні концепції ніж їх ровесники ;

·         здатні до наслідування, добре копіюють поведінку інших людей.

Шість років :

·         здатні до узагальнення, використовують абстрактні поняття ;

·         встановлюють різносторонні зв’язки між предметами, людьми, навіть, якщо ці зв’язки неочевидні ;

·         здатні до планування своїх дій : уявляють собі мету дії, засоби її досягнення, послідовність дій і кінцевий результат; часто практичну задачу спочатку вирішують подумки ;

·         помічають різницю у всьому, навіть дрібні деталі не залишаються поза увагою ;

·         здатні передбачити хід подій ( на інтуїтивному рівні ) ;

·         мають дуже хорошу пам’ять, не потребують багато часу для запам’ятовування ;

·         критичні по відношенню до себе і людей ( часто не задоволені результатом своєї роботи, намагаються переробити, покращити її, помічають помилки в поведінці оточуючих людей ) ;

·         проявляють творчість у всьому : оригінально, нестандартно діють, гнучко вирішують задачі. Намагаються проявити себе в різних сферах діяльності, зробити щось незвичайне по-своєму ;

·         проявляють наполегливість в подоланні труднощів і перешкод на шляху до цілі, невдачі не засмучують їх.

 Безпечний перегляд телевізора дошкільниками 

       Якщо ви вважаєте, що вибір дитиною тієї або іншої передачі (мультфільму, кінофільму) не зовсім вдалий, спокійно й переконливо поясніть свою позицію.

       Пам’ятайте, дитяча кімната - не місце для телевізора: таке доступне задоволення складе серйозну конкуренцію читанню і розвивальним іграм.

       Поясніть малюкові, що таке реклама. Навчіть його не приймати на віру все, про що віщають з екрану.

       Візьміть за правило - дивитися будь-який мультфільм, який збираєтеся показати своїй дитині.

       Пояснюйте дитині, що мультиплікаційні персонажі вміють робити речі, на які не здатні реальні люди. Нагадуйте про це періодично, а в разі чого запропонуйте пограти в якогось іншого телевізійного героя, який не літає, не б’є посуд і не топить у ванні кішку.

       Читайте дитині вголос казку на ніч, а на наступний вечір зробіть вигляд, що ви забули прочитане вчора та попросіть дитину розповісти, про що ви читали. Якщо вона розповідає мало, доповніть її, щоб відтворити картину, і читайте далі. Дитина буде слухати набагато уважніше, аби завтра розповісти вам більше. Так тренується довготривала пам’ять - необхідний елемент запам’ятовування і відтворення інформації в процесі навчання.

       Якщо ви попросите дитину намалювати те, що вона запам’ятала з прочитаної казки, то ви тренуєте образне мислення - здатність представити почуте в картинках, а потім відтворити це на папері. Нерозвинене образне мислення відображає нерозвинений мозок дитини.

       Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів (мультфільмів), використаних комп’ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, відчуває, як вона б учинила в тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей. Після обговорення можна запропонувати дітям намалювати героїв фільму (мультфільму, гри) чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.

       Для дітей старшого дошкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм чи гру.

       Пам’ятайте про ту відповідальність, що покладена на дорослих – зробити все можливе, щоб не допустити негативного впливу інформаційного потоку на психіку дитини.

                   Дитячі страхи: причини та наслідки

Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху.Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції:

· Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості;

· Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції.

Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями.

Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків.

Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх.

В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти:

· Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями.

· Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість.

· Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки.

Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів:

1. Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи.

2. Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх.

3. Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом.

4. Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно.

5. Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо.

6. Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника).